Досліджуються лексичні інновації різних типів: словотвірні та семантичні деривати, запозичення; мовні та мовленнєві явища (узуальні і оказіональні). Корпус досліджуваних одиниць складає близько 4-х тисяч одиниць. Аналізується динаміка, закономірності, шляхи і способи формування новітньої болгарської лексики у 80-ті роки. Зазначено, що у колі лексичних інновацій усіх видів найбільш репрезентативну групу склали іменники, а найбільш продуктивним способом творення слів була композиція. Підкреслюється, що найбільший вплив на інноваційні зміни в лексиці болгарської мови справили англійська та російська мови. Повідомляється про деякі закономірності застосування тих чи інших способів поповнення вокабуляра іззовні залежно від ряду факторів як лінгвістичної, так і не лінгвістичної природи. Міститься словник аналізованих неолексем.

Досліджено протоболгарів в етносоціальних і політичних структурах середньовіччя. Викладено здобутки, проблеми та перспективи математичного моделювання в дослідженнях соціально-економічної історії ранньосередньовічної Візантії. Висвітлено поширення християнства у слов'ян Східної Європи та формування християнської церковної організації на Русі (VIII - XI ст.). Розглянуто особливості створення печер Київської Лаври у світлі літургійної практики освячення простору. Розкрито проблематику та перспективи дослідження монументального живопису церкви Спаса на Берестові доби Петра Могили. Подано інформацію про філію Українського національного козацького товариства у Болгарії (1923 - 1936 рр.) за матеріалами болгарського та чеського архівів.

Досліджено особливості, характер функціонування та способи впровадження у буття російського суспільства моделі політичного режиму, який прийнято визначати терміном "культ особи". В умовах сучасної Росії його пов'язують із Володимиром Путіним. У публікації представлено характеристики способів репрезентації особистості Путіна в інформаційному просторі як засіб творення культу особи. Зокрема, досліджується, як сьогодні використовуються нетипові для розповсюдження настанов офіційної влади формати різноманітних субкультур, як-от: попса, рок, реп тощо. Аналізуються також узвичаєні форми комунікаційної взаємодії "влада - суспільство", до яких належать офіційні заяви президента Російської Федерації (РФ), посадовців керівного ешелону країни та керівників громадських організацій, контрольованих державою, а також очільника Російської православної церкви (РПЦ). Досліджуються механізми впровадження у суспільну свідомість тих світоглядних парадигм, які забезпечують не тільки позитивну перцепцію функціонування поточної влади РФ у режимі абсолютного єдиноначалля, а й нав'язують розуміння цього способу управління країною як єдино надійного алгоритму успішного функціонування російської держави. У дослідженні виведено принципову відмінність сучасного формату взаємодії диктатора і маси від традиційного. Сьогоднішня модель цієї взаємодії бачиться як доповнена оберненою версією до традиційної. Якщо в межах дії останньої маса наслідувала диктатора, то нині - ще й диктатор "перетворюється" на кожного із маси. Зазначені процеси розглядаються в контексті маніпулювання явищами культурної гібридизації, які перебувають у річищі дії тенденцій постмодерну. Осмислення феномену культу особи у ширшому контексті постмодерної культурної ситуації дозволяє глибше розкрити природу цього явища, зрозуміти його корені та вплив на перспективи подальшого розвитку російського суспільства.

Мета дослідження - проаналізувати мобілізаційний вплив православ'я в різноманітних проявах суспільного розвитку України й Болгарії у соціокультурній і політичній сферах в історичній перспективі та на сучасному етапі. Методологічну основу становить комплекс методів, у тому числі порівняльно-історичний, а також компаративного, дискурс- і контент-аналізу. Новизною є визначення й порівняння мобілізаційного впливу православ'я як чинника соціополітичних та культурних змін в Україні й Болгарії. Не заперечуючи того, що секулярність виступає іманентною характеристикою сучасної політичної організації держав європейського ареалу, стаття розглядає православ'я як джерело легітимізації влади вказаних країн. Мобілізаційна роль православ'я в націє- та державотворенні аналізується як частина їх внутрішньополітичної динаміки і як предмет зацікавлення зовнішньополітичних сил. Оскільки обидві країни були й залишаються частиною так званої сфери інтересів Російської Федерації, то розглядаються особливості реалізації цього впливу. У дослідженні робиться висновок про те, що, незважаючи на принципову відмінність характеру впливу РФ на православне церковне життя України й Болгарії в ретроспективі, сьогодні цей вплив націлений на перетворення обох держав на частину "російського світу" подібними методами. У цьому світлі спеціальну увагу приділено розгляду явища семіотичного аутсорсингу, тобто присвоєння культурно цінних лінгвосеміотичних знаків через їх включення у власну культурну парадигму як питомих. За умов типових нині гібридних форм політичного протистояння (у тому числі інформаційного) саме "перековування" символічно цінних знаків, себто вузлових для національного історичного наративу елементів національно специфічної лінгвосеміотичної сфери, стає впливовим інструментом реалізації чужих для даної держави політичних інтересів. Тож роль мобілізаційного потенціалу православ'я в досліджуваних країнах набуває особливого значення в контексті творення їх історичного наративу та національно-державного буття у цілому.